Перше, що привертає увагу з перших хвилин спектаклю – це величезний бокал з рибкою, яку бережно тримає в своїх руках Лючія. Вона в чорному. А поряд, весь в білому, брутальний і впевнений в собі Фелікс.
Тринадцять епізодів кохання. Але, точніше сказати – кохання в сімейному житті. Це не метелики в животі і нескінченне сонячне світло. Це – непередбачувані ситуації, вміння почути і відчути один одного, терпіння і розуміння.
Розуміння, що міцне “МИ” складається з двох унікальних “Я”.
Разом з колежанками були на попередньому перегляді мелодрами Дніпровського Драмікому “Люче і Фелікс”. Думки і висновки після останньої сцени різнилися. І саме це – сприйняття історії в рамках свого життєвого досвіду – довело, що спектакль зацікавив. Не тільки смисловим наповненням, але і режисерським винаходом.
До речі. Епізодів насправді в спектаклі 12. Тринадцятий – це епізод особистої історії кохання кожного, який ми тримаємо в своїй голові. І в серці.
І до чого тут крихкій бокал-акваріум з рибкою?)
До того, що зберегти кохання – це зберегти своє #джерело_сили.
